Тарас шевченко кавказ
За кого ж ти розіп'явся, Христе, сине божий? За нас, добрих, чи за слово Істини чи, може, Щоб ми з тебе насміялись? Воно ж так і сталось. Храми, каплиці, і ікони, І ставники, і мірри дим, І перед образом твоїм Неутомленниє поклони. За кражу, за войну, за кров, Щоб братню кров пролити, просять І потім в дар тобі приносять З пожару вкрадений покров Просвітились та ще й хочем Других просвітити, Сонце правди показати Сліпим, бачиш, дітям.. Все покажем тілько дайте Себе в руки взяти. Як і тюрми муровати, Кайдани кувати, Як і носить.. і як плести Кнути узловаті Всьому навчим тілько дайте Свої сині гори Остатнії бо вже взяли І поле і море. І тебе загнали, мій друже єдиний, Мій Якове добрий Не за Україну, А за її ката довелось пролить Кров добру, не чорну. Довелось запить З московської чаші московську отруту О друже мій добрий друже незабутий Живою душею в Украйні витай, Літай з козаками понад берегами, Розриті могили в степу назирай. Заплач з козаками дрібними сльозами І мене з неволі в степу виглядай. А поки що мої думи, Моє люте горе Сіятиму нехай ростуть Та з вітром говорять. Вітер тихий з України Понесе з росою Мої думи аж до тебе.. Братньою сльозою Ти їх, друже, привітаєш, Тихо прочитаєш І могили, степи, море, І мене згадаєш.
