Тарас шевченко гайдамаки аудиокнига онлайн

ГАЙДАМАКИ Все йде, все минає і краю немає, Куди ж воно ділось? Відкіля взялось? І дурень, і мудрий нічого не знає. Живе... умирає... Одно зацвіло, А друге завяло, навіки завяло... І листя пожовкле вітри рознесли. А сонечко встане, як перше вставало, І зорі червоні, як перше плили, Попливуть і потім, і ти, білолиций, По синьому небу вийдеш погулять, Вийдеш подивиться в жолобок, криницю І в море безкрає і будеш сіять, Як над Вавилоном, над його садами, І над тим, що буде з нашими синами Ти вічний без краю.. Люблю розмовлять, Як з братом, з сестрою, розмовлять з тобою, Співать тобі думу, що ти ж нашептав. Порай мені ще раз, де дітись з журбою? Я не одинокий, я не сирота Єсть у мене діти, та де їх подіти? Заховать з собою? Гріх, душа жива А може, їй легше буде на тім світі, Як хто прочитає ті сльози-слова, Що так вона щиро колись виливала, Що так вона нишком над ними ридала. Ні, не заховаю, бо душа жива. Як небо блакитне нема йому краю, Так душі почину і краю немає. А де вона буде? Химерні слова Згадай же хто-небудь її на сім світі Безславному тяжко сей світ покидать. Згадайте, дівчата, вам треба згадать Вона вас любила, рожевії квіти, І про вашу долю любила співать. Поки сонце встане, спочивайте, діти, А я поміркую, ватажка де взять. Сини мої, гайдамаки Світ широкий, воля Ідіть, сини, погуляйте, Пошукайте долі. Сини мої невеликі, Нерозумні діти, Хто вас щиро без матері Привітає в світі? Сини мої орли мої Летіть в Україну Хоч і лихо зострінеться, Так не на чужині. Там найдеться душа щира, Не дасть погибати, А тут... а тут... Тяжко, діти Коли пустять в хату, То, зострівши, насміються Такі, бачте, люди Все письменні, дрюковані, Сонце навіть гудять Не відтіля, каже, сходить, Та не так і світить, Отак, каже, було б треба... Що маєш робити? Треба слухать, може, й справді Не так сонце сходить, Як письменні начитали... Розумні та й годі А що ж на вас вони скажуть? Знаю вашу славу Поглузують, покепкують Та й кинуть під лаву. Нехай, скажуть, спочивають, Поки батько встане Та розкаже по-нашому Про свої гетьмани. А то дурень розказує Мертвими словами Та якогось-то Ярему Веде перед нами У постолах. Дурень дурень Били, а не вчили. Од козацтва, од гетьманства Високі могили Більш нічого не осталось, Та й ті розривають А він хоче, щоб слухали, Як старці співають. Дарма праця, пане-брате Коли хочеш грошей Та ще й слави, того дива, Співай про Матрьошу, Про Парашу, радость нашу, Султан, паркет, шпори, От де слава А то співа Грає синє море, А сам плаче, за тобою І твоя громада У сіряках.. Правда, мудрі Спасибі за раду. Теплий кожух, тілько шкода Не на мене шитий, А розумне ваше слово Брехнею підбите. Вибачайте... кричіть собі, Я слухать не буду Та й до себе не покличу Ви розумні люди А я дурень один собі У моїй хатині Заспіваю, заридаю, Як мала дитина. Заспіваю море грає, Вітер повіває, Степ чорніє, і могила З вітром розмовляє. Заспіваю розвернулась Висока могила, Аж до моря запорожці Степ широкий вкрили. Отамани на вороних Перед бунчуками Вигравають... А пороги Меж очеретами Ревуть, стогнуть, розсердились, Щось страшне співають. Послухаю, пожурюся, У старих спитаю Чого, батьки, сумуєте? Невесело, сину Дніпро на нас розсердився, Плаче Україна...